Церква — це душа нації. Нація виявляється найперше в Церкві своїй, в її віковічній праці та її віками виробленій ідеології. Тому без своєї окремої Церкви нема й окремої нації.

Рідна мова — це душа Церкви, це той Дух Святий, що оживлює всю Церкву, саму істоту її, як Він оживив був Апостолів в Єрусалимі в 50-ий день по Воскресенні. Рідна мова міцно єднає вірних з Богом, сильно допомагає їм у Богопізнанні.

Рідна мова — шлях До Бога! Не рідною мовою Бога не пізнаєш!

Повстань, народе! Стань собою!
Свій дух могутній об’яви
І Вседержителя рукою
У майбуття весь люд веди.

"Чи чули ви коли-небудь, щоб соловей каркав, а ворона тьохкала? Щоб горобець курликав, а журавель цвірінькав? Звісно, ні. Бо все у світі створено за мудрим принципом природовідповідності. Тому кожна пташка славить Бога своєю мовою, так і ми, українці, повинні славити Бога свою рідною солов'їною мовою, як це задумав Творець, бо рідна мова - це шлях до Бога

Бо Україна без своєї мови -
Вона німа, ущербна і глуха,
Молю я Бога щиро і сердечно,
Щоб уберіг країну від гріха.

Свідомі українці справедливо поціновують Тараса Шевченка як великого патріота, геніального поета, одного з найбільших будителів народу. І справді, майже кожна сторінка "Кобзаря" - це палкий заклик любити свій народ і край, це пророцький осуд усякої неправди і неволі. Рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості ставлять Тараса Шевченка на один рівень зі старозавітними пророками. Могутній протест проти неправди в Шевченка сполучений із непохитною правдивою вірою, що випливає з глибин його єства.

Сьогодні виповнюється 200 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Він народився 9 березня 1814 року у селі Моринці на Черкащині. Минуло всього 39 років, коли Катериною була зруйнована Запорізька Січ - духовна і фізична вольниця українського народу. Вільний український народ почали закріпачувати. Споконвіку вільні українці стали рабами. У той час постало питання: бути чи не бути українській нації, має вона майбутнє чи не має?

Людина багато що може. Але в тому лихо, що при цьому, здається, чогось найбільшого не вистачає. А це найбільше і є Найбільшим - це суть людська, суть справжньої Людини, що створена за образом і подобою Божою. Ні, не тією, що зовні схожа на людину. А тієї, що має людяне серце. «Кожен є тим, чиє серце в нім: серце вовче - істинний вовк, хоч обличчя людське. Лице ж бо і серце - речі різні». Або «Не зовнішня плоть, але наша думка - головна наша людина. У ній ми перебуваємо. А вона є нами», – повчав мудрець Сковорода. Тож коли ми дбаємо лише про себе (а про себе і звір турбується), коли лукавимо, гидко пліткуємо, дихаємо злобою і щомиті ладні перегризти глотку сусідові чи співробітнику - то хто ми тоді? Чий образ носимо у серці?

Душа болить і серце рветься
За неньку нашу дорогу,
Нехай у когось ще озветься
Це слово болем у душі.

«Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула таких гнівних і рішучих слів, як з уст цієї слабосильної дівчини», – так відгукнувся про Лесю Іван Франко, назвавши її «єдиним мужчиною на всю тогочасну соборну Україну». У роки Вітчизняної війни протестуючий голос Лесі Українки було чути і на антифашистських мітингах, і на естраді, і по радіо. Слово її поезії писали кров’ю на стінах тюремних камер, гартували себе силою цього слова в концтаборах і в окопах...

«Встань, поневолений віками історичний народе, в єдності, любові й щирості за предковічну правду свою: розправ рамена свої, пізнай себе, візьми в праву руку меч, а одночасно в ліву — факел культури й освіти, віри у Божу Правду, — і ти переможеш» – цей поклик був девізом життя Івана Огієнка – державотворця.

Посилаючись на праці відомих світочів, пропонуємо для всіх небайдужих і вдумливих діалог між Шукачем Істини і Скептиком про глибинні функції мови, про вагому роль рідної мови в житті кожного народу, про відповідальне ставлення до слова і його вплив на психічне і фізичне здоров’я людини, на її долю...

Зло вміє до невпізнання спотворити істину, звівши на манівці не лише окремих людей, а й увесь народ. Шевченка, скажімо, заведено підносити виключно як великого поета. Але ж його творча спадщина - це "не історія літератури, а перш за все моральні приписи", звернення до душі і сумління кожної людини...

Мати Покрова у небі сяє,
Воїнам світла осанну співає.
Ще й омофором Вкраїну покрила,
Праведні душі та й освятила.