Я так люблю свою чарівну мову,
Вона, неначе музика, бринить.
Я б слухала її все знову й знову,
Не затихала щоб вона й на мить.

Я нею мислю, нею я співаю,
Я мрію нею, нею я живу.
Без мови рідної я чахну і страждаю,
І зараз я стою ось тут тому.

Бо вірю й знаю – не одна страждаю,
Таких якя - багато серед нас.
Я хочу чути рідне слово завжди,
Цією мовою писав колись Тарас.

Як я радію, коли чую слово,
На рідній мові з вуст моїх братів,
Воно бринить немов струна чарівна,
Це слово рідне чути й він хотів.

Бо Україна без своєї мови -
Вона німа, ущербна і глуха,
Молю я Бога щиро і сердечно,
Щоб уберіг країну від гріха.