Ой горе, людоньки, горе
Понад гори і понад доли,
Понад ріки і полонини
Моєї матінки України.
Горе чайкою-удовою
Ой над Дніпровою та й сагою.
Горе вороном чорним кряче.
Постань, лицарю мій, козаче!
Ворог лютий зі сходу скаче,
Серце матері гірко плаче:
-Де ж ти, сину мій, голубоньку,
Та бери ж до рук булавоньку!
Душогубця того превражого
Проженімо із краю нашого,
Землю рідную та й відстоїмо,
Мужній сину мій, сину-воїне.
Ой земля загула, захиталася,
То вкраїнська душа просиналася,
І з глибин правіків розпросталася,
То козацькая сила єдналася.
Ой задзвонили та й в усі дзвони -
То гуртувались вкраїнські загони.
Ой задзвонили, на сполох били -
Козацькі душі повстали з могили
Матір Вкраїну з біди рятувати,
Каїна-вбивцю у бою здолати.
Як об’єднались та дружно стали,
То братовбивцю в бою здолали.
Мати Покрова у небі сяє,
Воїнам світла осанну співає.
Ще й омофором Вкраїну покрила,
Праведні душі та й освятила.
Дай же нам, Боже, у мирі жити,
Матір Вкраїну, як Тебе, любити.
Дай же нам, Боже, горя не знати,
У мирі й любові усім процвітати.