Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, із святим причастям.
Дійсно, сьогодні ми слухали цікаву притчу про багату вечерю (Лк., XIV:16-24). Ви знаєте, що Господь сотворив людину в любові. Він її сотворив досконалою. Для чого Він її сотворив? Щоб люди жили в любові, щасті, радувалися життю. І ось Він запрошує всіх людей на вечерю в Його обитель радості і любові. Але ми бачимо з притчі, що люди нехтують цим. Це актуально було не тільки вчора, в ті минулі часи, але і в теперішній час.
Ми бачимо, що одна людина відказує Господу, тому що вона купила землю і хоче на ній попрацювати. Друга людина купила воли, треба їх випробувати. В наш час люди теж мають землю, піклуються про неї. Зараз теж купляють, можливо не волів, а автомобіль, але їм теж хочеться вдосталь накататися, тому що для них це головніше ніж прийти до Бога. І нарешті, третя людина відмовляєтся, тому що має наречену, хоче кохатися і йому більше нічого не треба – ні Бога, нічого.
І ми бачимо, що притча ця перекликається з ставленням до Бога в наш час, що люди не бачать попереду всього Бога, вони бачать лише суєтне своє життя. Їм важливіше в житті їхня земля, їхні матеріальні блага, любов до своєї дружини чи чоловіка. І вони ставлять суєтне в своєму житті наперед.
І ще ми бачимо, що насправді люди не розуміють, що в житті головою всього повинен бути Бог. Щоб людина не робила – насамперед Бог. Якщо людина працює на землі з Богом в душі, – молиться і приділяє час в своєму житті Богу, – то в неї буде і земля родить, і врожай буде добрий, і все у неї буде ладитися. Бо буде їй в цьому житті допомагати Господь.
І любов чоловіка і жінки, що здається їм найбільшої немає, з часом зникає, і стає зрозумілим що не така вона вже і велика була. Але коли б вони з’єднали любов до Бога зі своєю, то це б була істинна любов, яка б ніколи не вичерпалася.
Є час в житті людина, розквіт життя, коли людина прагне набути багато матеріальних благ. У неї поки є сили та здоров’я, тому Бог їй ніби ні до чого. Для чого їй той Бог, коли в неї все є?
Але приходить час, в кінці життя, коли людина розуміє, що дійсно ця земля не так уже їй була необхідна, що є щось більш важливіше в житті. Але ця земля забере людину. Як людина буда більше з нею, так вона забере собі цю людину. Якщо та любов була людська, вона з часом стає уже не та, яка була в юні роки.
І людина зрозуміє, що час її уже пройшов. І коли вона з’явиться перед Богом, вона уже нічого не зможе виправити, вона лише згадає, що дійсно жила не так, як Господь її закликав жити. Не захотіла вона піти на вечерю Господню, розділити з Господом радість і любов.
Але я, дорогі браття і сестри, бачу, що ви сьогодні змогли якийсь час приділити Господу, якусь годину-дві. Це не так багато, але ви вже розумієте, що є в житті щось більше за матеріальне. І це – прийти раз на тиждень до церкви, помолитись, пославити Бога, отримати благодать, укріпитись духовно і фізично. Принаймні така є ціль. І коли ми це вже розуміємо, ми ніколи зраджувати Бога не будемо в цьому.
Але багато є людей, які дійсно вважають, що їм нема часу сходити до церкви, тому що у них весь час є якась робота. Ця робота безкінечна, вона ніколи не закінчується, але люди цього не розуміють. Їм навіть нема коли помолитись, тому що у них є робота. Вранці встає, про щось піклується, вечері можливо біля телевізора чи комп’ютера ця людина допізна сидить, теж нема їй часу присвятити хоча б коротенькій молитві Господу. Але ж це так важливо, і всі повинні це розуміти.
Тому, я вважаю, що ми всі, хто є тут (можливо хтось не прийшов через хворобу, все буває в житті) розуміємо, що Господь повинен бути попереду в нашому житті. Коли ми це будемо розуміти і робити так, як Господь нам говорить, і як в Законі Його написано, то ми здобудемо Царство Небесне.
Спаси вас Господи!
