Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святим причастям, святою неділею, з освяченням ваших душ і ваших тіл. Сьогодні ми слухали цікаве Євангеліє (Лк., V:1-11) про чудесний улов. Ми можемо багато розмірковувати про це Євангеліє, але я зупинюся на деяких аспектах.

Господь проповідував. Його люди тиснули, тиснули все більше. Він бачить все більше і більше людей. Він бачив там рибалок. Коли побачив їхні човни, попросився до Петра, щоб із човна проповідувати. І ми чули, що Петро з іншими рибалками всю ніч ловили рибу. Ловили, ловили і нічого не зловили. Ми можемо собі поміркувати: «Ну, чому ж вони не зловили нічого?» А можна припустити, що вони нічого не зловили, тому що Господь ще не прийшов до них. Бо вони десь, можливо, і не просили, щоб Господь їм допоміг зловити цю рибу.

І коли Ісус прийшов до них, Сам Господь у вигляді людини сів в човен, проповідував, навчав людей і потім простим словом звернувся до них: «Закиньте сіті отам». І що Петро сказав? Петро говорить: «Та ми ж ловили, ловили та нічого не зловили, але хай буде по слову Твоєму». Коли Господь благословив, вони зловили стільки риби, що їхні сіті рвалися. І вони наповнили так два човна, що ледь не потонули – було стільки риби. І через це можна собі уявити, що людина варта без Бога.

Людина не варта нічого без Бога. Вона не може отримати тих дарів, тої благодаті, – чи духовної, чи земної, – без Бога. Коли людина сама працює, покладаючись лише на себе, – щось робить, щось не робить, – вона Бога ставить на задній план і не отримує те, що вона хоче, бо Бога біля неї нема. Тоді ж, коли людна звертається до Бога і просить, щоб Господь благословив її справу, – чи на роботі, чи в інший момент, – Господь благословляє. Він може так благословити завершення справи, як сталося це у апостолів, що вони не могли до берега доплисти з цією рибою, ледь не потонули. І ясна річ, коли апостол Петро, – він, звісно, ще тоді не був апостолом, –побачив таке чудо, він злякався і каже: «Я грішна людина».

І ми теж лякаємося, коли Господь робить в нашому житті чудеса, і кажемо: «Да, я теж грішна людина. Може не потрібно мені такі чудеса?» Господь робить велике чудо, а людина вагається, людина думає: «Чи це Господь, чи це не Господь? А якщо це Господь, то я не достойний (або не достойна) таких чудес, такої благості». І людина, скажемо, в таких думках поступово, поступово відходить від Бога. А Господь що сказав Петру? Він сказав: «Не бійся, я зроблю з тебе ловця душ людських».

Так само Господь і нам говорить: «Не бійтеся, не бійтеся нічого». Якщо ми з Богом, ми все подолаємо. Господь – наш захисник, наш помічник, наш Батько Небесний. Якщо ми просимо і звертаємося до Нього, Він нам допомагає. Якщо ми не просимо і не звертаємося до Нього, Він нам не допомагає. Пам’ятаєте, що Ісус сказав? «Без Мене ви нічого не можете робити. Без Мене ви нічого доброго не зробите». І далі Господь говорить: «В немочах ваших Моя сила проявляється».

Коли ми самі працюємо і у нас щось не виходить, ми немічні. Ми звертаємося до Бога, і Господь нам допомагає. Якщо ми надіємося на сусіда чи на якусь іншу людину, то Господь нам не може тоді допомогти, бо ми своїм вільним вибором обрали уже іншу людину. І з іншої людини ми робимо такого собі невеличкого бога, який не є Бог.

Тому, дорогі браття і сестри, читаючи Євангеліє, розмірковуючи, ми повинні розуміти, що тільки Господь, Ісус Христос може нам допомагати. Допомагати робити добро, допомагати бути здоровим, – духовно і фізично, – допомагати нам в житті і на роботі, в родині і в усіх аспектах. І наше завдання – не забувати до Нього звертатись, не забувати просити, щоб Він нам допомагав, не забувати і не боятися Його, а любити Його.

Слава Ісусу Христу!