Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Ми сьогодні читали Євангеліє від Луки (Лк., V:1-11) про чудесний улов. Хочу зупинитися на двох аспектах. Якщо розглядати кожне Євангеліє, то там настільки багатошаровий пласт – за першим іде другий, третій, четвертий. В залежності від того, наскільки людина духовно висока, вона може сприймати ці чи інші пласти. Хочу зупинитись на сьогоднішній Євангелії і сказати, що дійсно Бог це чудо показав для того, щоб люди повірили в Нього. Щоб ті майбутні апостоли зрозуміли, що перед ними не просто пророк, а людина, яка володіє силою.
Петро, – тоді ще Симон, – був дійсно професійним рибалкою. І він цілу ніч трудився. І коли він почув, що Ісус Христос каже: «Закинь ще раз сіті», - Петро це зробив. Чому? Можемо сказати, що він повірив в Нього. Я скажу так, що він відчув. Відчув цю силу. Всі апостоли, до яких звертався Ісус, вони відчули і пішли за Ним. Пішли не тому, що Він їм казав: «Ідіть за Мною, я вам дам Царство, Я вас поставлю на чолі народів». Ні, просто казав: «Іди за Мною». Вони відчували і йшли.
І Петро відчув. Відчув, і ми бачимо, що від цього сталося. Петро відчув у тому плані, що він утвердився в думці, що те почуття, воно є сильне і воно є правильне. Він настільки це сприйняв, що він ужахнувся, відчуваючи цю силу. Коли Господь відкриває свою силу, – а Він завжди її відкриває, коли творив чудеса, – Він відкривається трошки для людей, щоб вони відчували і вжахалися. Бо воно дійсно вражає, коли перед тобою стоїть весь Всесвіт, це дуже непросто. А люди скажуть: «Добре, Петро був, як люди кажуть, духовним. А от в нашому суспільстві, що ми можемо зробити, коли з одної сторони священик говорить про одну справу, а на вулиці відбувається зовсім інше. Як людині розібратися?»
Знову звертаємось до Ісуса Христа – що відчуваємо, пробуємо. Сонце, яке світить, воно світить постійно. Закриваємо двері перед сонцем – сонце все одно продовжує світити. Але якщо наш будинок закритий, – ми двері не відчиняємо для сонця, – то нам в цьому будинку дуже холодно, дуже сумно і темно.
Як здобути те, про що я кажу? По-перше, зрозуміло, потрібна віра. Ну, а якщо людина каже: «У мене немає віри»? Тоді звертаємось до іншого випадку. Коли, як ми пам’ятаємо, людина стояла перед Господом, і Ісус, бачачи, що вона мало вірить, питає: «Чи віриш ти?». Господь перевіряє її. Вона могла б сказати: «Так, вірю». Але Господь дійсно перевіряє наскільки ми відверті до Істини. Людина ж каже: «Господи, допоможи моєму маловірству». Якщо у нас мало віри, то ми звертаємося до сили Божої. Ми знаємо, що вона є.
Але сила негативу в повсякденному житті нас затягує так, що ми себе дуже нормально почуваємо, радіємо навіть. Ми з храму виходимо на вулицю і знову починається наше зовсім інше життя. Так скажемо, трошки інше життя. Ми починаємо інколи сумніватися, тому давайте будемо говорити і діяти як той апостол: «По слову твоєму. По слову Твоєму буду це я робити».
Якщо у нас мало віри, то ми звертаємося до Бога і просимо: «Боже, дай нам цю силу віри, тому що ми знаємо, це так. Наша душа знає, вона має досвід, вона відчувала. Вона знає, але я не завжди можу втриматись від цього невірства». Просимо Бога і розуміємо, якщо ми чогось не розуміємо, то це не означає, що цього немає. Якщо людина сліпа, то вона не може побачити сонця. Але вона відчуває, що є тепло.
Якщо ми чогось не знаємо, то ми просимо Бога дати нам відчути, що це так. Не повністю, тому що, можливо, наші душі не готові до цього, але хоча б відчути, що ми йдемо по правильному шляху.
Сонце світить завжди. Можна просто від нього закритися. Це вже будуть наші проблеми. Але все одно рано чи пізно ми відкриємо двері до сонця. Єдине, що хочеться побажати нам усім, щоб ми ці двері відчинили якомога раніше, щоб ми пустили це сонце, яке зігріває, яке дає нам тепло і життя.
Чому, можна сказати, що коли Симон наловив риби – це показ того, що Бог дає для нас дуже багато всього. Для Симона – це риба, бо він був рибалкою, для нього це був показник. Для нас, можливо, це щось інше. Але в Бога для нас є дуже багато всього. Господь сказав, що там, на Небесах, Він створив для нас все. Він тільки чекає, щоб ми прийшли. А прийти просто, не перетворивши свій дух в той дух, який хоче бачити Ісус, ми не зможемо.
Тому, дорогі браття і сестри, творімо свої душі. Будьмо тими рибалками чи тими мисливцями, чи ким би ми не були в житті, головне щоб ми були тими дітьми, якими нас хоче бачити Ісус. Він постійно про це нам говорить. Ми постійно це відчуваємо. Тому, коли ми виходимо за межі цього храму, постійно згадуємо: «По слову Твоєму …». Якщо не вистачає віри: «Господи, допоможи моєму маловірству, дай мені сили. Дай мені сили пройти цей шлях. Я все одно його пройду, я хочу тільки, щоб це було з Тобою, Боже. Якомога простіше, наскільки це можливо, якомога з меншими ранами, з якомога меншим стражданням. Але, Господи, все, що Ти мені дав, я зможу виконати. Якщо це будуть страждання, то хай буде, але, Господи, будь зі мною постійно, щоб я відчував (чи відчувала), що Ти є зі мною. Тоді це буде набагато простіше, а головне – щасливіше». Тому що, якщо ми відчуваємо Бога, це дуже велика радість. Радість для кожної душі.
Спаси вас всіх Господи.
Хай Господь благословляє кожну душу.
