Історія свята
Православне свято «Стрітення Господнє» відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження.
Ще з часів визволення євреїв із єгипетського полону Закон встановлював, що кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Згідно цього ж Закону, жінка, яка народила хлопчика, впродовж 40 днів вважалася нечистою, а після народження дівчинки – 80 днів. По закінченню цього проміжку часу для свого очищення кожна мати мала принести до святині на цілопальну жертву однорічне ягня – як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву для очищення від гріхів. Коли ж жінка була бідна, і неспроможна придбати ягня, то вона приносила дві горлиці. І лише після жертвоприношення жінка вважалась очищеною (Лев. 12:1-8). Пречиста Діва Марія була освячена Христовим Різдвом і не потребувала обряду очищення. Але вона в покорі перед Богом виконала припис Закону і принесла для жертви дві горлиці (Лк. 2:23-24).
Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Як розповідає Біблія, за багато років до цієї зустрічі, Симеон займався перекладом Святого Письма з єврейської на грецьку мову. І коли він побачив слова «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить» (Іс., VII:14), то вирішив, що в тексті закралася помилка і замість слова «діва» має бути слово «дружина». Проте, ледве він зібрався виправити цю «помилку», йому з'явився ангел Божий і промовив до нього, що помилки немає, і Симеон особисто зможе переконається в істинності цього пророцтва. Той довго чекав виконання обіцянки - цілих 300 років. І нарешті з натхнення Духа Святого він прийшов до храму, куди Марія з Йосипом принесли Дитятко Ісуса. А сталося так:
І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. II:27-32)
Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».
Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38)
Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галилею (Лк. 2:39).
Свято Стрітення Господнього було започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так:
Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).
З Єрусалима свято поширилося на весь Схід, але лише з VI ст. за часів цісаря Юстиніяна (527-565), воно набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав вважати Господнє Стрітення за велике свято і урочисто святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях в цей день Церква кілька разів молиться за імператора.
Свято Стрітення Господнього належить до дванадесятих свят. Первісно на Заході це свято було Господським. Набагато пізніше воно стало вважатися Богородичним з назвою Очищення Пречистої Діви Марії або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських свят. Але у Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних свят і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Традиції свята
У день Стрітення Господнього в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви. У день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали «громичну» свічку «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив». Від назви «громична свічка» і саме свято, крім «Стрітення» або «Стрічання», називалося колись «Громиця».
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним переказом – це цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що «поможе». Найкраще ця вода ніби допомагала від «пристріту» – від хвороби, що її спричиняло «погане» око.
За народним віруванням двічі на рік літо зустрічається з зимою: 15 лютого у день Стрітення Господнього та 22 грудня у день святої Анни. В народі вважали, що навесні Зима – це стара баба, а Літо – молода дівчина. На свято Стрітення старий дід Мороз веде попід руки Зиму, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба. А на зустріч їм йде весела і вродлива дівчина Літо, в неї вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.
При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти далі, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше - Зима. «…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!» - каже Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» про зустріч літа з зимою.
У народі зі святом Стрітення пов’язано багато прикмет, за якими можна передбачати хід цілого року.
Божественна суть свята
Назва свята «Стрітення Господнє» походить від самої події зустрічі Сина Божого та Пресвятої Богородиці з праведним Симеоном. У духовному сенсі ця зустріч є символом зустрічі Старого та Нового Заповітів.
Ім’я сивого старця, який зустрів у храмі Діву Марію з немовлям Ісусом – «Симеон», що у перекладі означає – слухання.
Симеон є прикладом старозавітних пророків, які слухали голос Божий, розуміли і підкорялись волі Божій, прорікаючи та проповідуючи прихід Месії - Сина Божого, якій принесе занепалому людству Новий Заповіт Любові та Милосердя.
Старозавітна Церква має в собі суть Закону через страх Божий: закони ти можеш не розуміти, але маєш повністю виконувати, не відступаючи ні на крок у бік. Це була віра в Єдиного Бога, яка будувалась через страх покарання, скеровуючи людей з рабським менталітетом до правильного життя.
Новозавітна Церква в образі Пресвятої Богородиці Діви Марії дає людству спасительну віру в образі Ісуса Христа, яка є вища за Закон, бо несе в собі саму суть розуміння Любові, Прощення, Милосердя. Людина має сама захотіти спасатися, зрозуміти для чого вона живе, і що вона зі своєї волі має робити у своєму житті, щоб отримати Божу Ласку. Людина має прийняти Бога серцем, а не тільки холодним розумом, вийти зі стану рабства та повернути собі Образ та Подобу, за яким створив нас Творець, ставши справжньою донькою та сином Світла.
Особливості святкування в православній Церкві
На 40-й день після Різдва Христового святом Стрітення Господнього завершується Різдвяний цикл свят.
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Маленька Дитина, що Його принесли до храму - це Бог Предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, кориться задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".