.

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святою неділею, святим причастям.

Ми сьогодні з вами слухали Євангеліє від Луки (Лк., X:25-37) , де Господь розповідає притчу про доброго самарянина. Але завжди, коли ми читаємо чи слухаємо Євангелію, ми повинні, – і багато хто з вас робить це, – примірювати її до свого життя, до сьогодення, до тих подій, що відбувається в нас, що відбувається в нашій країні.

От і сьогодні ми слухали, що один законник, який хотів спокусити (перевірити) Ісуса Христа, задав йому питання: «Що треба робити, щоб наслідувати життя вічне?» І Господь йому сказав: «Що написано в Законі». На той час всі іудеї, тим більш законники, знали Закон Божий. І вони знали, що Бога треба любити всім серцем, всією душею, і ближнього свого любити як самого себе. Але, на жаль, вони не жили цим. І вони не могли полюбити ближнього. Вони навіть і не розуміли, хто такий ближній.

І, на жаль, сьогодні багато хто із християн не знають, хто є ближній наш. Усі думають, що ближній, це його кращий друг, його рідні, близькі, яких він любить. Але Господь показує, що це не зовсім так.

Ми знаємо, що кожна нормальна людина потребує любові. А що таке любов? Любов – це жертва, яку ми повинні принести. Жертва не обов’язково повинна бути матеріальна. Жертвою може бути час, який ви приділяєте тій чи іншій людині. Це ваше душевне тепло, ваші фізичні зусилля – всі ваші сили, які ви віддаєте тій чи іншій людині.

Любов не може бути вичерпною, чим більша жертва – тим більша любов. Як Господь говорив: «Немає більшої любові, як віддати життя за друзів своїх». І дійсно – це велика Божа Любов. Не кожна людина спроможна на це. Хоч би нам хватило сили робити справи милосердя, і те добре.

І ми бачимо, що Ісус Христос змінив уяву іудеїв про навколишній світ. Коли Він проповідував цю притчу про доброго самарянина, то ми лише можемо собі уявити, як реагували на це законники, книжники. І Він їх думку підвів до того, що ближніми можуть бути вороги. А саме – ті самаряни, які дійсно вважалися ворогами на той час. Це ж ті самі іудеї, тільки вони етнічні розбіжності мали. Що їх розділяло іудеїв і самарян? Те, що у них ідеологія різна була, погляди різні були. Вони дійсно були розділені політично і етнічно. Вони не розуміли, що вони є всі діти Авраама. Вони молилися в різних церквах тому ж самому Богу. І, як не дивно на їхній погляд, Господь показав їм, хто є ближній їхній.

Він показав не тільки, якби теоретично, – тим що розповів притчу, – але Він розповів цю притчу і також показав як на практиці повинні діяти люди, як вони повинні любити свого ближнього. Він своїм життям, земним життям показав найвищу любов, Божу Любов – Він віддав своє життя за всіх нас грішних людей.

Це істинно сама найвища любов. І помираючи в муках на хресті, Він молився за тих людей, які Його розпинали.

Ми можемо спроектувати цю притчу на наше сьогодення, на нашу Україну. І воно багато в чому співпадає. Ми бачимо, що дійсно ми розділені. Штучно був розділений народ український на Схід і на Захід. Розділені на україномовних і на російськомовних. Розділені навіть церквами: одні ходять в одну Церкву, інші – в другу, хоч і сповідують одного і того ж Бога.

І ми бачимо, яка ненависть і жорстокість до братів своїх виникла, навіть кровних. Може хто чув про таке: брат рідний стоїть проти брата. І у нього така ненависть, що він говорить: «Я б його вбив, якщо б побачив». Вони поряд десь і воювали. Дай Бог, щоб вони не зустрілися.

Яка жорстокість повинна бути в серцях людей, щоб так ненавидіти один одного? І люди забувають, що істина – це «возлюби Бога і возлюби ближнього свого».

Якщо ми глибше зануримось в історичне минуле, недалеке – це 1932-1933 роки, то побачимо як радянська влада і послані ними люди жорстоко розправлялися зі своїм народом. Вони знищували українську націю. І не можна сказати, що не було серед тих людей українців. Брат на брата йшов і знищував один одного. І коли б люди зрозуміли це і звернулися до Бога, і об’єдналися всі – вони б були непереможні.

Ми це можемо побачити на прикладі Майдану. Господь показав усім людям що сталося, коли люди об’єдналися на Майдані, молилися, кожний день, цілодобово молилися – до Бога зверталися. І відносно невелика, можна сказати, кількість беззбройних людей подолали таку владу, таку силу, хоч і принесли в жертву сотню, трохи більше, людей. Але жертва повинна бути. Вона повинна бути, щоб навернути людей до Бога, щоб вони змогли повернутися лицем до Бога.

Ми повинні запам’ятати це, і подумати: скільки ще треба жертв, скільки ще треба пролити крові, щоб зняти пелену з очей людей, щоб загасити полум’я жорстокості і ненависті один до одного?

І Господь на нас з вами покладає велику відповідальність за наших діток, за наших онуків, усіх братів і сестер. У нас є відповідальність перед Богом. Поки ми ще на цій Землі, поки ми ще з вами живі, ми повинні пам’ятати всю трагічну історію нашої України. І повинні розуміти, що без Бога і любові до Бога, і без любові до ближнього свого, ми не збудуємо щасливу і дружню Україну.

Нехай ця притча буде нам нагадуванням про те, як ми повинні жити і що є підґрунтя щасливого життя.

Спаси вас Господи.