Слава Ісусу Христу!
Дорогі, брати і сестри, ми сьогодні слухали Євангеліє (Мк., Х:32-45), де Ісус утретє провіщає свою смерть та воскресення. Уявіть собі, як це знати, що з тобою буде в майбутньому? Як це знати, якою смертю ти маєш загинути? Як це знати, що з тобою станеться перед цим? Уявіть собі, як з цим жити? Це дуже важко.
Ми починаємо хвилюватися, якщо у нашому житті відбуваються навіть маленькі іспити. А уявіть собі, якщо тобі уготована така жорстока смерть. І ти наперед знаєш, що з тобою це має статися. Яка іде велика боротьба у твоїй душі?
Зрозумійте, це дуже важко. І Господь жив з цією боротьбою, але Він продовжував іти назустріч своїй смерті. Він не полишив ту місії, заради якої Він прийшов на Землю. Його місія велична і Він це розумів. Він розумів, що якщо Він відійде в сторону, якщо Він відійде від тої місії, яку на Нього поклав Сам Господь Бог, то не звершиться тоді спасіння цього світу. І Господь наш Ісус Христос, знаючи все це, іноді не витримував і промовляв до своїх учнів, розповідав їм про свою смерть, бо Йому треба було, як людині, поділитися. Поділитися своїми переживаннями із своїми ближніми. Із тими з людей, яких Він міг назвати своїми учнями, яких Він зміг назвати своїми вже друзями. Він хотів ділитися з ними. Він хотів пояснити їм, що з Ним буде. Він хотів якоїсь розради, якоїсь уваги. Він розумів, що вони Йому нічим не допоможуть. Він має піти на то Сам, з власної волі. Але Він хотів, щоб вони просто були з Ним поряд, як друзі, як брати.
Господь говорив до них, але, як ми бачимо з Євангелія, вони не чули Його в повній мірі. Вони думали про себе: «А, це Він так говорить… А, добре, треба буде постраждати… Ну, добре». Але ж Він говорив ще потім за Царство Небесне – про те, що Господь Бог прийде в цей світ, що буде Царство Небесне на Землі. І вони вже думали про те, що Він стане царем після тих всіх страждань. Вони чомусь зразу забули про те, що Він має постраждати, має бути вбитим і розп'ятим. Розумієте, вони думали про життєву таку річ, як влада. Вони думали як зміниться їх життя через те, що люди, можливо, будуть до них ставитися краще – вони за це думали.
І двоє з них підійшли і почали просити Господа: «Боже, нехай ми сядемо один справа, а другий зліва». І Господь їм відповів (можливо, я трохи утрирую Його слова): «Хіба Я вам не говорив, що зі Мною буде? Хіба Я не говорив, що зі Мною станеться? Невже ви після цього хочете бути зі Мною? Хочете мати те розп'яття, хочете мати те страждання, через які Я пройду? Якщо ви це просите – ви це отримаєте. Ви через це пройдете щоб ваші прохання справдилося. Але не Мені вирішувати, а вирішувати Богові Отцю – де, коли і як перебуватимете в Царстві Небесному, яке місце посядете по заслузі своїй».
І ще Господь наш Ісус Христос каже, що, хто найбільший, той має бути найменшим. Чому? Тому що той, хто має більшу силу, має більше працювати. А ті, хто мають менше сили, менше можуть зробити в Царстві Небесному, менше можуть заробити і в цьому світі. Чим більше світло, тим більша відповідальність. Чим більша відповідальність, тим більша сила, з якою можна творити.
Тобто, людина має можливість зрости до ангельської подоби, щоб працювати на Землі, щоб нести світло іншим людям. Працювати, долаючи всі перепони, продовжувати жити, зберігаючи світло в своїй душі, щоб виконати те, що Господь Бог уготовив цій душі. Покірно, беззаперечно, просто прийняти те, що Господь Бог благословляє.
Важливо також, щоб ми мали розуміння про те, що ми просимо в Бога кожен день, що ми просимо у Нього в своїх молитвах. Ми маємо не як діти просити: «А я хочу це… А я хочу це…», – і все, дитині байдуже що буде далі. Ні, ми маємо включати свій розум, бо ми ж уже дорослі. Розумієте, ми маємо думати про наслідки. А якщо ми це отримаємо? А якщо перед тим, як отримати те, що ми просимо, мають пройти іспити? Ми маємо замислюватися, а чи ми готові до тих іспитів, чи ми готові їх пройти для того щоб отримати те, що ми просимо? Чи ми готові до того?
Чи ми готові поступитися собою? Чи ми готові поступитися своїм часом, своїм, можливо, навіть здоров'ям, своїми здібностями? Чи ми готові це прийняти? Спочатку треба задати собі ці питання, а потім лише попросити Бога від щирого серця: «Боже, я готовий пройти іспити, я готовий пройти те, що мені уготовано, але я хочу, щоб було те, про що я прошу. Боже, допоможи мені в цьому, допоможи мені пройти іспити, допоможи мені пройти мій шлях життєвий, я прошу Тебе. Боже, допоможи мені в цьому».
Спаси вас Господи!
