Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, зі святим причастям. Дуже приємно вас усіх бачити. Давно ми не бачилися, і я прийшов як у рідну домівку. Я був у відпустці, за цей час теж ходив на служби в інші церкви, але я не відчував себе там як дома, не відчував того, що з вами. Тому дійсно душа моя радіє бачити вас і молитися разом з вами.
Ми сьогодні з вами слухали Євангелію (Мт., VIІІ:5-13) про те, як Ісус Христос уздоровив слугу сотника. Ми з історії знаємо, що на той час ізраїльтяни були під гнітом римлян. Вони їх ненавиділи, не любили. І ми бачимо, що серед тих римлян знайшовся сотник, який з великою повагою звернувся до Ісуса за допомогою. Здавалось би, що по роду своєї діяльності, по своїй посаді, він повинен був ненавидіти ізраїльтян і взагалі вважати себе вищим за них. Таке саме ставлення він міг мати і по відношенню до своїх підлеглих.
Але ми читаємо в Євангеліє, що це був благочестивий сотник, що він навіть збудував іудеям синагогу – він робив добрі діла. І можна судити по цьому, що він читав Святе Письмо. Він знав за Месію – що Він прийде в цей світ. І в нього вже була така віра, щира віра, що дійсно Месія прийде. Можливо він знав, що Ісус – це Він і є.
Ми бачимо, що сотник проявляє усі християнські чесноти. Коли сотник звернувся до Ісуса Христа, щоб Він уздоровив його раба, Ісус каже: «Я прийду й уздоровлю». Але сотник відказав: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою». На той час іудеї і римляни не спілкувалися, увійти в їхню оселю – вважалося оскверненням. Сотник це знав, тому він і не запросив Ісуса Христа до своєї оселі. І він говорить: «Я маю своїх воїнів, і що я скажу, те вони і зроблять. Скажи і Ти слово – і уздоровиться мій раб».
Ми чуємо, що Ісус каже: «Ізраїль не бачив такої віри». Ми можемо думати: «А як то?» Ісус наперед знає думки всіх, знає все. Ми бачимо як проявляється Його Божественна іпостась, що Він є Боголюдина. Але Він має такі емоції, як і ми з вами. Він плаче і радіє, і має гнів до неправедних. І тут Він проявив Себе саме такою Людиною.
Ми бачимо, що за Його словом відбулось зцілення. В одну мить було зцілено слугу сотника. А скільки таких сотників було? А може на той час таких більше і не було в Ізраїлі.
І ще я хочу зупинитися на тому, що якби ж ми з вами мали таку віру, то щоб ми не просили з того, що дійсно корисно для нашої душі – те б і збулося. Але, на жаль, ми такої віри не маємо. Ми не маємо такої віри не тільки в нашій країні, а й у цілому світі. Тому що ми бачимо, які страшні події відбуваються на сході нашої країни – це Господь попускає все-таки нам усім, християнам, всьому українському народу такі випробовування.
Хоч і стали багато людей зараз ходити до церкви, але не відчувається під час богослужіння тої благодаті, яка повинна бути. А є якась обрядовість. Люди стоять просто тому, що так треба – іти до церкви, вистояти. Я бачу по виразу їхніх облич, по очах, що немає того блиску, тої зіроньки, яка б означала, що вони отримують задоволення від служби.
І сьогодні Господь дійсно попускає такі тяжкі випробування нашому народу, і ми повинні за своє невірство принести такі жертви. Це дуже прикро, що людські жертви приносимо. Але Господь таким чином хоче навернути людей до віри. Зараз багато людей моляться за Україну і просять, щоб Він звільнив, примирив народи, щоб не йшов брат на брата. Все-таки ми всі християни, слов’яни, але ми не маємо такої необхідної нам віри і любові один до одного, до усіх християн.
І тому я закликаю всіх молитися. Молитися і допомагати, чим хто може, тим стражденним людям, які зараз на сході України, які потребують не тільки молитов, але і матеріальної допомоги. І хто як може – ми дійсно повинні допомагати. Тому що з Божої благодаті ми не маємо таких випробувань, і дай Боже щоб і далі не мали таких випробувань, як вони зараз.
Тому давайте не забувати, що нам необхідна щира віра, любов до ближнього – тільки таким чином можна спасти нашу Божу Україну.
Спаси вас Господи!
