Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри, ми сьогодні слухали з вами надзвичайно глибоке і багатогранне Євангеліє (Лк., VIII:26-39), де розповідається як Господь Бог приплив у край Гадаринський. Він сходить на берег і бачить людину, яка страждає від духів. Господь змилостився над цією душею, бо Він знає наскільки ця душа була закритою від цього світла, що вона знаходилася в своєрідній в’язниці, в якій мучили її багато років злі духи, легіон злих духів. А ми знаємо, що легіон – це дуже багато. І Господь вирішив змилостивитися над цією людиною і звільнити її душу, але духи почали благати Його, щоб Він не нищив їх. І тоді Він дозволив їм піти в стадо свиней. Свині ж цього не витримали, їхні душі, тваринні душі не витримали цієї чорноти і кинулися з кручі, щоб позбавитися того стану, в якому вони опинилися.
Напевно, це побачили пастухи, які пасли свиней, і розповіли всім людям. І що люди зробили? Вони попросили Господа позбавити від Його присутності цей край. Вони не розуміли, що саме вони роблять у цей момент.
Якщо порозмислити і подивитися на нас, то можна сказати, що ми до цих пір своєрідно живемо в цьому краю Гадаринському. Ми цей край Гадаринський бачимо в тому, як спілкуємося один з одним, не розуміючи, що людина в цей світ приходить лише як подорожній. Людина крокує цим світом, проживаючи своє життя, лише деякий час – 60, 70, 80, можливо більше років. І при цьому вона думає, що світ, який вона творить навколо себе, незмінний. Але це не є правда. Світ постійно змінюється. Життя наше постійно змінюється. І людина деколи, не розуміючи Господньої глибокої думки, задається питанням: чому так сталося в її житті? Чому саме ось так, можливо дуже болісно, треба було позбавитися того чи іншого, можливо матеріальних статків чи якихось духовних впливів у нашому житті? Але при цьому людина не розуміє, що Господь Бог постійно нами опікується. Що є дорога до Бога, яку людині потрібно пройти. І людина не бачить її деколи, вона постійно хоче зійти з цієї дороги. Вона прагне піти в кущі, подряпатись, понівечити своє тіло, піти в якусь темряву. Постійно вона чогось шукає, не розуміючи того, що насправді те, що вона очікує, є у нею попереду. А та сила, яка веде її по цьому життю, є поряд з нею.
Господь Бог завжди опікується нашими душами, завжди підштовхує нас на правильний шлях. Буває, що це боляче. Боляче, бо ми не розуміємо. Не розуміємо, що Господь в цей момент підштовхує нас на вірний шлях, допомагаючи нам зійти з темного шляху.
І деколи людина буває невдячна. Невдячна, бо вона не розуміє – не розуміє глибини, не розуміє мудрості. І всі ці ситуації, які мають негативні моменти, ми до кінця не розуміємо, не знаємо, яким чином вони видадуть нам позитив в майбутньому. Бо всі ці іспити, що відбуваються, відбиваються в наших душах, але Господь лише знає нашу майбутність. Ми ж не знаємо її, ми маємо лиш уповати на милість Божу, на Його розуміння нашого життя. Він знає, як нам краще жити, куди нам краще всього повернути. А нам треба бути вдячними. Вдячними за все, що стається в нашому житті, за добро, за позитив, за різні іспити, за тих людей, які є в нашому житті. Ми маємо просто бути вдячними. Ми можемо не розуміти, але вдячними ми маємо бути.
І дай Господь Бог нам сили, розуміння, пробуди розуміння цього світу. Дай нам, Боже, розуміти цей світ так, як Ти розумієш. Дай нам, Боже, любити цей світ так, як Ти любиш цей світ. Дай нам, Боже, світла Твого для наших душ, щоб ми бачили, куди ми йдемо в своєму житті. Щоб ми повернулися до Твого Царства, до Твоєї Любові – до самого головного, чим ми маємо опікуватися в своєму житті. А все інше, все наше життя, воно змінне, воно не може бути стабільним, воно має теж рухатися. Бо цей світ не є досконалий, він не є таким, як своєрідна константа, він не є Царство Боже. Ми маємо піклуватися за глибину, за суть Господню, яка є в нашій душі, і за це боротися.
Спаси вас Господи!
