Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святим причастям, з освяченням ваших душ і ваших тіл.

Сьогодні ми слухали Євангеліє (Лк., VIII: 5-15), де Господь розповідає прекрасну притчу про сіяча. І от цікаво, що не всі її розуміють. Навіть апостоли її не зрозуміли. Якщо апостоли, які ходили поруч з Ісусом постійно, кожен день Його бачили, може цілодобово Його бачили, і вони не розуміли цю притчу, то що говорити про інших людей. Все залежить від чистоти душі. Наскільки душа була чиста, настільки вона змогла сприйняти ці слова.

Так само і ми, брати і сестри. Ми слухаємо, що духовенство проповідує, читаємо святе Євангеліє, і ми можемо не до кінця ці слова розуміти, а можемо і взагалі не розуміти. Це в залежності від того, як ми свою душу відкрили. Наскільки ми змогли її відкрити для Господа, настільки Господь її і благословив своїми дарами розуміння істини Його.

Ми бачимо як Господь говорить про сіяча, який сіє зерно, і про те, де воно впало. Зерно – слово Боже. Грунт, де воно впало, – це людські душі.

Ми теж можемо, дорогі браття і сестри, подумати: «А який ми є грунт? Чи ми той грунт, який знаходиться біля дороги, куди зерно падає і зникає, пташки його скльовують, зла сила забирає. Чи ми той грунт, який є каміння, який основи не має, землі, і зерно засихає. Може ми є грунт, в якому росте терня, і слово Боже не може прорости в ньому і дати плоди, тому що наші життєві клопоти цьому заважають».

Постійно, постійно, постійно ми знаходимо причини і виправдання, чому нам не прийти до церкви, чому не помолитися, чи чому не зробити добру справу. А чи задумуємось ми, що можливо це останній наш день. Можливо це остання наша година, і потім шансу не буде. І Господь не дасть нам часу щось позитивне зробити.

Ми не думаємо про те, що все в руках Господніх. Ми не знаємо, але ми надіємося, що ми проживемо 100 чи 200 років, що ми всі справи виконаємо, добудуємо все, поробимо все і т.п. – все ми встигнемо. Та це Господь знає. Ми ж знаємо таку приказку, що людина предполагає, а Господь розполагає. Розумієте? Ми можемо собі намріяти, надумати, але якщо це не угодно Богу, то воно не станеться.

Ми повинні мріяти і думати про те, що угодно Господу. А ми напевне всі розуміємо, що угодно Господу. Це спасіння нашої душі. Це удосконалення наше, як духовне, так і фізичне. Це будівництво в своїй душі Царства Божого. Не будівництво будинку чи ще чогось, чи створення матеріальних благ, а будівництво Царства Божого, – як говорив Господь в святому Євангелію, – а все інше вам додасться. Думаємо про Царство Боже. Як же нам все-таки прожити день і не згрішити? Як нам прожити і дати плоди? Це четвертий випадок, про який Господь казав, коли зерно впало в добру землю, прекрасну основу.

Чи ми є та прекрасна основа, яка може давати плоди? І скільки ми даємо плодів? У стократ в день? Чи може у стократ всього ми в рік даємо плодів? Ми не знаємо.

Ми одне повинні розуміти, що ми повинні підготувати свою душу, тіло і дух наш, щоб бути прекрасною основою для слова Господнього, щоб оця основа давала плоди. Плоди праведності, плоди добрих справ, плоди Божої любові. Щоб Господь через нас усе це давав.

Якщо Господь Своїм світлом буде пронизувати нашу душу, вона буде світити іншим і навколо нас. І таким чином ми будемо спасатися. Таким чином будуть і наші справи поправлятися. Господь тоді зможе швидко і якісь інші моменти вирішити, матеріального чи не матеріального характеру.

Ми, дорогі брати і сестри, повинні довіритися Богу, покладати надію тільки на Бога. Просити, щоб Він нам допомагав. Якщо це ми будемо робити, то ми будемо давати плоди, про які сьогодні говорив Сам Господь. І ми будемо розуміти ту істину, про яку Він нам говорить в святому Євангелії. Бо ми тоді будемо мати вуха, ми будемо розуміти, що Господь говорить до нас через святе Євангеліє.

Тому давайте, дорогі брати і сестри, все-таки дбати про основу, яка вона є. Що Божі слова, коли будуть у вигляді зерна падати в цю основу і давали плоди праведності і розбудови Царства Божого.

Слава Ісусу Христу!