Історія свята

Православне свято «Благовіщення Пресвятої Богородиці» відзначають 7 квітня (25 березня за ст. ст.). Це свято належить до дванадесятих свят. Воно встановлено на честь принесення Діві Марії «благої вісті» через архангела Гавріїла про народження у неї Божого Сина, який стане порятунком занепалому людству.

Про явлення архангела Гавриїла Діві Марії оповідає тільки один євангелист - святий Лука, у першому розділі свого Євангелія.

Батьки Діви Марії Іоаким та Анна на подяку за щастя мати доньку в глибокій старості пообіцяли присвятити її Богові: віддати на виховання та служіння при храмі. У трирічному віці дівчинку відвели до храму. До свого повноліття (15 років) Марія жила у храмі, де навчалась рукоділля, грамоти та читала Святі книжки. Настав день, коли вона за традицією мала залишити храм. Священики обирали для своїх вихованок обручників, які надалі опікувалися ними. Марії обрали Йосифа — столяра з Назарету, відомого своїм благочестям і порядністю. Марія покинула храм і оселилася в домі Йосифа, зберігаючи невинність і займаючись домашнім господарством. І ось одного разу від Бога явився їй архангел Гавриїл і промовив:

Радуйся, благодатна, Господь з тобою …

І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця.

Марія ж сказала: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»

Відповів архангел: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! Бо для Бога нема неможливої жодної речі!»

І сказала Марія: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк., I:28,31-38).

Святкувати Благовіщення почали у Східній Церкві в часи цісаря Маврикія (582-602). Він затвердив це свято обов'язковим у всій державі. У перші століття свято вважалося Господським, бо мало такі первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або свято Благовіщення. Лише в VII ст. усталюється сьогоднішня назва для всієї Східної Церкви – Благовіщення Пресвятої Богородиці, а само свято відносять до Богородичних.

На святкування свята 7 квітня (25 березня за ст. ст.) вплинуло Христове Різдво, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату свята Благовіщення — 25 березня.

Службу на це свято уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан.

Наступного дня після свята Благовіщення Пресвятої Богородиці Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давня традиція Східної Церкви – наступного дня після великого свята віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в самій історичній події. Свято Благовіщення зі Сходу поширюється на Захід у 660-680 роках. Як на Сході, так і на Заході, свято спочатку вважається Господським і має різні назви – Господнє Благовіщення, Христове Благовіщення, Зачаття Христа, Свято воплочення, Благовіщення ангела Пресвятій Діві Марії, Благовіщення Святій Марії про Зачаття.

Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Перша причина полягала у тому, що за давньою традицією заборонялося будь яке святкування під час Великого посту. Друга причина – свято Благовіщення було ближче по суті до Христового Різдва, аніж до Його смерті та воскресіння. Лише в XI ст. всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня.

Благовіщення в Русі-Україні вважалося другим Богородичним святом після Успіня. У 1037 році Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, щоб завжди була радість містові Благовіщенням Господнім, молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий віддав під опіку Божої Матері весь український нарід.

Традиції свята

В Україну свято Благовіщення Пресвятої Богородиці прийшло з утвердженням християнства, проте в подальшому язичницькі традиції продовжують співіснувати з християнським святом. У народі свято Благовіщення одержало назву «третьої зустрічі весни» (після Стрітення і Сорока Мучеників).

Вважається, що весна в цей день остаточно перемагає зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважається великим гріхом.

До цього свята лелеки зазвичай прилітають з вирію та починають вити гнізда. Існувє повір'я, що на Благовіщення відкривається земля і з неї виповзають змії, вужі та інші плазуни.

У цей день здавна існує звичай випускати на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір'я — «щоб чули весну і самі про себе дбали».

Пасічники цього дня виставляють на двір вулики.

У церкві в день Благовіщення святять проскури. Пасічник святкову проскуру кришить та висипає її у мед, «щоб бджоли роїлися», а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала»; проскуру заривають у землю, «щоб град посіву не побив».

Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.

У народі збереглося таке повір’я, що коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, — віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок, — будеш вродливою. Яка погода на Благовіщення, — така і на Великдень.

Український побожний народ завжди святкував Благовіщення особливо. З великої шани до цього свята за церковним звичаєм у цей день не дозволяється працювати. За народним прислів’ям «у цей день навіть ластівка не в’є собі гнізда». На Благовіщення треба приходити до храму, щоб у молитвах дякувати Богу за Його незбагненне милосердя до нас грішних. .

Божественна суть свята

У предвічній раді Святої Тройці, коли ще не був створений всесвіт, Бог визначив Сину Божому спасти людей від гріха і смерті. Блага звістка через архангела Гавріїла до Діві Марії є виявленням надвічної Божої таїни і початком спасіння людства. Сутність таїни полягає в тім, що Син Божий стає Сином Діви. А подія – початок нашого спасіння.

За свідченням євангеліста Луки посланий від Бога архангел Гавриїл благовістив Діві Марії:

Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! (Лк., I:35).

Апостол Павло про цей факт виявлення одвічної Божої таїни каже:

І безперечно – велика благочестя тайна: Бог явився у плоті, виправдав Себе в Духові, показав Себе ангелам, проповіданий у народах, прийнятий вірою в світі, вознісся у славі (1 Тим., 3:16).

Пресвята Діва Марія засумнівалася, почувши благовістя архангела Гавриїла, – як Вона, Діва, може народити сина, коли Вона не знає чоловіка.

А людський розум іде у своїх запитаннях ще далі: як взагалі Бог, Який є Духом, може з’єднатися з матерією. Для людського розуму все це незбагненне. Тому апостал Павло називає Боговтілення великою таїною благочестя.

Людський розум може сприйняти лише те, що діється в межах законів природи. Ці закони людина відкриває поступово. Ще у ХІХ ст. здавалось неможливим те, що сьогодні стало реальністю: радіо, телебачення, атомна енергетика, літаки, ракети, польоти людини у космос. Але те, що діється поза законами природи, людина не може зрозуміти. Тому апостал Павло називає цю реальність «великою таїною благочестя». І хоча ця таїна й незрозуміла, все ж вона існує. І ніхто не може її відкинути.

Таїна Божа сприймається і пізнається лише вірою. Людина може вірити або не вірити. Але при цьому від людської невіри таїна Божа не перестане існувати.

Бог створив закони природи, як і саму природу. Він має силу ці закони перемагати. Господь заздалегідь готував людство до прийняття цієї таїни Боговтілення заради спасіння людей від гріха і смерті.

Святе Письмо розповідає про кущ, який бачив Мойсей, що горів і не згорав, про жезл Ааронів, що розквітнув. Це свідчить про те, що Бог може зробити можливим неможливе. Бог може не тільки зробити квітучою суху палку, а й з Його волі Діва може народити Сина і грішник може стати святим.

Син Божий прийняв плоть і кров від Пресвятої Діви Марії не лише заради того, щоб стати людиною, а щоб, ставши істинним чоловіком, спасти людей від гріха і смерті. Святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці сьогодні – це святкування початку спасіння людства.

Свята Православна Церква глибоко шанує Пресвяту Богородицю і називає Її чеснішою від херувимів і славнішою від серафимів. Істинне вшанування Пресвятої Діви Марії походить від розуміння й усвідомлення Її участі у спасінні всього людства. Від всього роду людського Вона дала плоть і кров Єдинородному Сину Божому. Без участі людини спасіння було б неможливим.

Господь спасає нас Своєю благодаттю, Своєю милістю, але за нашою участю. Тому слова Пресвятої Діви: «Я – раба Господня, нехай буде Мені за словом твоїм» – мають сакраментальне значення. Без них, тобто без згоди Пресвятої Діви Марії, наше спасіння не відбулось би.

Благовіщення – подія принесення архангелом Гавриїлом благої вісті від Бога до Діви Марії– є дійсно виявленням одвічної Божої таїни і початком нашого спасіння.