Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Коли ми прочитали сьогодні Євангелію (Мт., IV: 12-17), можливо, у декого виникла думка: «А для чого це було так зроблено, що святі отці окремо виділили таку коротку частину?» Обміркувавши, я зрозумів, що це був початок всього служіння Ісуса Христа.
Ісус мав дві природи: земну і Божественну. Якби Він проявляв лише Божественну природу, Його б не зрозуміли. Він пізніше говорив через апостолів, що земна людина не може говорити про високе. Земна людина говорить про те, що вона знає, звідкіля вона прийшла.
Ісус же прийшов з висоти, дуже великої висоти. І Він розумів, що для того, щоб почати свою працю, треба мати основу. Він чекав. Чекав, коли станеться так, що Бог Йому дозволить почати проповідувати. І це сталося тоді, коли ув’язнили Іоанна. Раніше розпочати проповідувати Він не міг, бо розумів, що добро не повинно ділитися, не повинно протистояти один одному. Він чекав свій час. І цей час прийшов.
Чому Ісус не почав проповідувати з Назарету? Чому Він пішов з Назарету в Капернаум, язичницьке місто? Бо, як Він пізніше говорив, «не милий пророк в своїй державі». Він не міг почати там проповідувати.
Коли потім Ісус таки повернувся до Назарету і почав там проповідувати, то люди питали: «Чи не син це Марії, якого ми знали багато років? Як Він може нам проповідувати, якщо Він з нами зростав, був такий самий, як і ми? І чому Він зараз починає говорити такі речі, які взагалі не вкладаються в голові?» Він наперед розумів це і тому пішов в Капернаум, де і почав свою діяльність.
Останній рядок сьогоднішньої Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» – це є лейтмотивом всього життя Ісуса. Він розповідав як каятися, як просити Любові, як не бути грішником, як не бути черствим душою, як не бути таким, якими є люди. Але з самого початку Він сказав: «Покайтеся, бо Царство Боже наближається». Можливо це неточний переклад, а можливо треба розуміти Його слова так, що Царство Боже наближається до вашої душі, воно буде всередині вас. Бо потім Ісус пояснював, що Царство Боже ось тут знаходиться, в душі. Ні десь в Європі чи Америці, а в душі. І коли ми його збудуємо там – в душі, воно настане тут – на Землі.
І тому треба будувати Царство Боже в своїй душі, інакше Христос не прийде. Йому сенсу не буде приходити на цю Землю. Він казав: «Це як закваска – маленька, але заквашує весь хліб». Ми повинні бути тим хлібом, що його Ісус заквасив, щоб ми стали Його повністю.
Дуже просто сказати: «Давайте будемо любити один одного, давайте будемо такими добрими, мудрими». Просто сказати, але непросто зробити. Апостоли кажуть, що Царство Боже досягається силою. Якби воно не досягалося силою, то це було би просто, як перемикач: включив – Царство Боже, достатньо – виключив. Але це непросто. Це дуже важка праця, але праця творча, праця, яка дає змогу людині відчути себе творцем. Хай маленьким, але творцем своєї душі.
Якщо ти можеш допомогти людині – допоможи. Про це казав Сам Ісус, про це завжди говорили апостоли. Будь тим «самаритянином», який не пройшов мимо стражденного, а не тими байдужими, які проходили мимо, Як інколи проходимо і ми, коли бачимо несправедливість чи людину, яка потребує нашої допомоги. Ми заклопотані, є робота, сім’я. Ми інколи згадуємо це, але знаходимо для себе виправдання, які нас заспокоюють, і ми уже десь не страждаємо. Людина стоїть з протягнутою рукою, а в тебе останні 3 гривні залишилось. То дай хоч 50 копійок і ти виконаєш свій обов’язок.
Тому я ще раз кажу: борімося, борімося і перемагаймо, тому що і Господь переміг в собі людське, враховуючи, що у Нього було дві суті – людська і Божественна. Він воював із своєю земною суттю. Ви пам’ятаєте, як Він молився, це дуже показово. Спочатку Він був настільки впав духом, що просив Бога: «Можливо, чаша ця не буде піднесена до Мене? Можливо, вона обійде Мене? Можливо, Я не повинен страждати?» Бо Йому вже розкрилось те, через що Він пройде: і страждання, і глузування, і розп’яття – все, що було потім. Але Бог Його укрепив в силі. І Він сказав: «Якщо, Боже, Я повинен це зробити, якщо це Твоя воля, Я не можу сказати ні». І Він виконав все те, що Він повинен був виконати.
«Покайтеся, бо Царство Боже прийшло!» Воно є серед нас, тому що Господь утвердив це Царство, і своєю смертю Він зробив таку печатку на людському єстві, яку ми несемо до цього часу. Ми є охрещені Богом, освячені Богом. Як би це не звучало, можливо трагічно, але Його смертю, Його жертвою ми є освячені. Ми про це не повинні забувати.
«Покайтеся, бо Царство Боже є серед нас!» Хай ці такі життєстверджуючі слова завжди будуть в нашому серці, в наших душах і даватимуть нам змогу перемагати зло з Богом в серці. Тільки з Богом ми можемо перемогти. Ніяка армія, ніяка зброя не перемагає. Перемагає тільки Господь, який дає нам і розуміння, і мудрість, і зброю, і навички, і досвід. Все Він дає, було б тільки бажання це робити.
Нам, українцям, зараз дуже не просто, але ми віримо, – і я вірю, і ви вірите, – що те, що відбувається з нашою країною є нашестя зла, яке буде переможене. Ми повинні пройти цей іспит. Ми були розніжені, говорили добрі слова, але насправді робили не завжди так, як то потрібно. А тепер ми зрозуміли, що є речі, які є основоположними на даному етапі для нашої країни – це незалежність нашої країни і розуміння того, ким являється українець. Кожен із нас – я, ви, всі. Тому що Україна складається з людей.
Я хочу побажати вам мудрості, хочу побажати вам в цей час сили. Просіть у Бога, Він дасть. Дасть Україні, дасть і нам, кожному дасть. І просіть любові, незважаючи ні на що, любові, тому що вона перевершує все.
Хай Господь благословляє, освячує і допомагає нам і нашій Україні.
Спаси вас Господи!
