Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!
Діло не в тому, що людина багата, а діло в тому, що багатство перекриває її зв'язок з Богом. Людина починає надіятися тільки на себе і на своє багатство. Чому це погано? Тому що дійсно переривається зв'язок, який нас зв’язує з Істиною. Зараз священики говорили: «Усе добре, що ми маємо у своєму житті, йде від Бога». І мені уявилось це як річечка. Спочатку маленьке джерельце-це Господь тобі дає силу. Розуміння Його мудрості Він дає тобі. І ось починає це джерело бити. Якщо людина думає тільки про себе, воно не дуже сильне – і скоро перетворюється на болітце . Джерело застигає, бо не йде вперед. Воно, на жаль, зупиняється. І з людиною так стається, коли вона думає: «Чого я буду йти і для когось творити щось, якщо я можу створити зараз озерце спокійного життя для себе – і там мені буде дуже добре?».
Тому Господь через цю притчу каже, що багатство само по собі не є поганим. Погано те, що це багатство забирає тебе від Істини. Воно для тебе уже стає як іконою. Ти починаєш думати тільки про те, як зберегти це багатство, щоб воно не заіржавіло, щоб злодій не вкрав. І в тебе думки вже від Істини відриваються. Це дуже погано, дуже погано. І Господь попереджає через уста Матвія, що «горе світові, бо спокуси повинні прийти зараз на цю землю». І особливо горе тому, хто ці спокуси несе. У Господа все взаємозв’язане. Якщо подивитись на наше життя, то побачимо, що куди б ми не ступили – все взаємопов’язане, як нібито такі дороги, які повністю зв’язані між собою.
Чому я сьогодні це хотів нагадати? Бо ми бачили, що відбувалося на Хрещатику, ми бачимо, що відбувається на майдані Незалежності. Ми бачимо, що відбувається на духовному плані. І ми повинні розуміти, що це природно, бо про це нам говорив Сам Ісус, що «спокуси повинні прийти, і ми до цього повинні бути готові». І важливо, щоб ми пам’ятали – від нас залежить, щоб ми не втратили сили, аби ці спокуси перемогти.
А спокуси будуть, і не треба їх боятися. Не треба думати: ”Які ми погані чи які ми недосконалі, що до нас прийшли ці спокуси”. Вони обов’язково прийдуть. Вони вже прийшли, і ми з ними вже боремося. І я вірю, що ми переможемо. Наш рубікон уже пройдений. Єдине, що ми повинні, – просто бути в силі, бути в цьому зв’язку, який є між нами, не втрачати його. Не втрачати той дар, який дав нам Сам Господь, – дар розуміння, дар пророкування, дар бачення. І хоча він був притлумлений іншою силою, але він все одно залишився, він є. І кожен повинен це дуже добре усвідомлювати. Якщо ми говоримо, що Бог є Всесильний, то ми це повинні взяти у своє використання і розуміти, що Він – так! – всесильний.
Якщо Закон Божественної Справедливості допускає десь попущення, це тільки для того, щоб ми пробували складати іспити. Без екзамену ми не перейдемо до іншого класу, умовно кажучи. Без того неможливо зробити душу більш досконалою. Ми не зростемо духовно, сидячи на дивані перед телевізором чи – просто роздумуючи. Ми повинні, як джерельце, пробивати собі дорогу, щоб за нами, за тими, хто йде попереду, йшла велика ріка. І Господь дасть сили, дасть води – і вона піде. І Він же не просто каже: «З вас потечуть ріки води живої». Живої води! Людина є провідником цієї живої води, Божа людина є провідником цієї живої води. Тому не зупиняймося, ідімо разом, ідімо по руслу, яке нам створив сам Господь. Він нас веде, і не треба дуже мудрствувати і думати: «Щось тут не те, щось, можливо, не так, а можливо оце не так». Якщо ми йдемо в Законі Божому, ми йдемо правильно. Це треба дуже добре усвідомлювати: якщо все, що Говорив Господь, ми виконуємо, ми слідує цим Законам, – ми йдемо правильно. Треба розуміти, як каже апостол Яків, що «сам сатана набирає вигляду Ангела світла». Він просто маскується під Ангела світла. А що вже слуги сатани? Вони маскуються під речників правди. І Божа людина, яка несе в собі цей хрест, – хрест розуміння, хрест мудрості, – вона повинна розрізняти що є що. Коли вона зрозуміє, що це нібито з вигляду світло – насправді зло, то єдина правильна реакція – відійти від цієї людини і від її справ
Чому я це говорю? Тому що в нас у Києві розгортається такі, як для мене, правильні події. Народ не хоче бути в ярмі. Можливо, це трішки земне, але ж ми теж живемо в цьому світі. Ми не можемо говорити, що ми самі по собі, а Київ сам по собі, і ми взагалі до нього не маємо відношення. Це стосується також і нас. І я не закликаю йти саме в якусь там конфедерацію чи союз. Тут важливо розуміти, де є непевна структура і де є більш проста, і доступніша, і світліша. Тому треба не помилитися у виборі.
Прийде час, знову з’явиться якийсь вибір. Це постійно відбувається: людина чи держава постійно вибирає – праведна держава і праведна людина постійно в стремлінні до світла. Тому я вас закликаю бути мудрими. Ви ж знаєте майже всі Закони Божі – вживайте їх. Не думайте, що за вас хтось їх буде використовувати, а «ми подивимось, можливо, якось встигнемо». На кожній людині лежить відповідальність за вибір. Не на священиках, а на вас. Кожна людина вибирає, і за свій вибір вона відповідає сама.
Ще маю сказати, що мені ставлять запитання, і я хочу відповісти деяким людям зараз: «Чи обов’язково ходити до храму? Чи тільки в храмі спасається людина?» Відповім, що не тільки в храмі спасається людина. Але ви, мабуть, чули такий технічний термін – «резонанс». Мабуть, чули? Це коли декілька маленьких імпульсів, невеликих за амплітудою, єднаються. І коли вони збігаються по фазі (це теж технічний термін), відбувається великий сплеск. Чому я навів цей приклад? Тому що, коли людина одна молиться, – це одна сила, а коли людей збирається багато в одному місці, то їхня молитва не додається, не сумується, – вона помножується. От у чому смисл приходу в храм. Ми стаємо в сотні, у тисячі разів сильнішими тут, коли ми разом, – разом думаємо, разом просимо. От у чому смисл приходу в храм.
Це вже хай людина кожна для себе зробить висновок. Спасатися можна і поодинці, можна, але коли людина приходить до храму, – це вже інша сила. Тут вас сорок чоловік, а в молитві – це ніби мільйон людей. І коли ми приходимо і молимось разом, ми можемо зробити дуже багато справ добрих, бо наші молитви збільшуються багатократно. Тому Господь каже: «Збирайте громаду, спільних собі. Хай погані роблять погані справи, а добрі – добрі. Хай вони розділяються, щоб було видно хто є хто – вівці хай стають в одну сторону, вовки в іншу».
Але ми також повинні розуміти, і мудрість Божа говорить про те, що «серед овечок, дивіться, щоб не закрались вовки». І Господь же говорив: «А по чому можна зрозуміти, що це вовк?» – Відповідаю: «По справах». Якщо справи в тебе чисті – ти овечка Божа. Справи повинні бути чисті, а не слова, бо люди можуть гарно говорити, а тим паче, зла людина може дуже добре говорити, а по ділах бачимо – вовк в овечій шкурі. І нам спокійно і легко, бо маємо інструмент, який дозволяє сказати: «Якщо твої діла світлі, то ти Божа людина, що б хто про тебе не говорив. А якщо діла твої темні, мрячні, бридкі, то що б ти не казав, ти не є дитиною світла».
Трохи вас засмутив, але просто я хочу ще раз нагадати, щоб ми були мудрими, тому що зараз такий період, коли людина повинна бути мудрою. Іспити прийшли в наш світ, іспити прийшли в нашу громаду, але люди не журяться і не плачуть. Хто плаче, прошу підняти руку. Нема плаксунів? Добре, тому що ми є з ким? З Творцем Всесвіту. Коли ти відчуваєш, що за твоєю спиною стоять ангели Небесні, тобі що, страшно? Тобі ніколи не буде страшно, тому що ти віриш, що Господь не залишить своїх діточок. А якщо в тебе віри нема, так і скажи: «Віри в мене нема. Я як трісочка на воді – туди-сюди. Мене носить, то прибиває, то відкидає, то потрапляю у водоверть, – і плачу, і страждаю, і живу не зрозуміло як». Можна і так жити. Більшість так і живе, але лиш ті люди дійсно мають силу, які з Богом.
Тому ця притча про людину, якій Господь дав силу, але вона цього не зрозуміла. Він дав їй багатство, – там сказано, пшеницю. Це силу Господь дав – силу цій людині. Вона що сказала? Вона сказала: «Я маю силу, але нічого не буду робити. Тільки для себе все, задовольняти буду свої потреби». І що Господь каже? «Для чого Я тобі дав силу? Я її забираю». Він і забрав її з цією душею разом.
Якщо хочеш бути передчасно забраним з цього світу, живи для себе. Хоч це якось трохи звучить банально.
Кожна людина хоче почути те, що у неї є всередині – відповіді на питання, які її найбільш непокоять. Ми читаємо Євангеліє і, як правило, отримуємо відповідь. І чуємо: Господь нас не кине, не кине, Він ніколи не буде стояти осторонь. Ось це ми повинні зрозуміти, що Він є поряд з нами, і ми не боїмося, що хтось там ворожить чи ще щось… Хай ворожить. Це ворожіння тільки на погибель тієї душі. Якщо людина вірить, вона розуміє, що є Істина, яку перемогти неможливо, тому що ця Істина створила все. А є люди чи істоти, чи сили, які хочуть зробити просто щось інше. Але ми розуміємо, що це просто бульки.
Я хочу вам нагадати, що Господь є живий, Він є творчий, Він є розвиваючий, він є всесильний, і він пам’ятає про нас, таких недолугих, нас – маловірів. Все одно ми є Його діти. Ми є його діти, ми про це не повинні забувати. Який батько, яка матір нормальна забуде про свою дитину? Можливо, дитина трошки вередує, чи, можливо, якусь справу недобру робить. Тоді мати скаже: «Дитино, не роби цього, будь ласка, ти мені завдаєш болю». Але, коли приходить горе, вона завжди стане і захистить свою дитину, і обласкає, і приголубить, і візьме на руки, і скаже: «Ти для мене є найдорожчою». Так і ми в руках Божих – найдорожчі, якщо ми є Його.
Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!
