Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!
Поздоровляю вас із святим причастям, з освяченням ваших тіл і ваших душ.
Ми сьогодні слухали Євангелє (Лк., VIII:41-56), де розповідається, що жінка страждала 12 років, витратила все своє майно на лікарів, але ніхто їй не міг допомогти. Ніхто не зміг її зцілити. Але вона шукала, хто їй допоможе. Євангеліє нам не розкриває нічого більше про цю жінку. Чи вона з того міста, де Ісус ходив, чи вона приїхала, бо почула про такого пророка, який з’явився в Ізраїлі, чи вона спеціально йшла і шукала Його? Ми це не знаємо. Але ми знаємо, що у неї була дуже, дуже велика віра.
Вона вірила, що ця людина, Ісус з Назарета, може їй допомогти. Вона себе так переконала, вона себе так налаштувала, що лише доторкнулася до Ісуса і стала здоровою. Вона зцілилася. І ми бачимо, хоча вона зцілилася, їй не знадобилося витрачати багатство на зцілення, на лікування. Їй потрібно було працювати над своєю душею.
Можливо, за 12 років хвороби вона духовно напрацювала своє зцілення, і тут якраз такі обставини, так сталося, що Ісус почав проповідувати. Вона Його побачила, її душа відчула, що це є її шанс. Це є шанс стати здоровою тілом, а душею вона уже майже була готова. Ми знаємо: якщо боліє душа, боліє і тіло.
Ми бачимо як Ісус відреагував на це. У святому Євангеліє немає більше випадків, щоб хтось до Ісуса торкнувся і зцілився. Ми знаємо, що Він торкався до людей і зціляв їх. А тут такий випадок, коли жінка мала величезну віру в душі. І відразу Господь проявив своє милосердя і благословив їй зцілення.
Ісус, – бачте, яка Його реакція, – Він каже: «Хто доторкнувся до мене?» І ми чуємо як апостол Петро і інші апостоли, які поруч з Ним були, відповіли Йому: «Наставнику, тут народ тисне Тебе, а Ти питаєш, хто Тебе торкнувся». І ми тепер можемо собі уявити, що навколо було дуже багато людей. Можливо хтось інший також торкався до Нього, але не зцілявся. Але ми знаємо про зцілення однієї жінки.
Далі, коли ця жінка зрозуміла, що не втаїлася, вона підійшла і чесно призналася, боячись, що вона ось стала здорова, а тут знов стане хворою. Вона ж не знала як все станеться. Вона просто повірила, що ця сила, яка є в цьому чоловікові, якого звати Ісус, допоможе їй. І Він сказав їй: «Віра спасла тебе, іди з миром». Розумієте, Ісус не сказав так: «А що ж ти без дозволу Мого доторкнулась до Мене? Сила відійшла. Може ту силу Я приготував якраз для доньки начальника синагоги, а ти тут її забираєш».
У Господа дуже багато сил. У Бога дуже багато енергії, яка може зціляти, яка може животворити і будувати, розбудовувати Царство Боже. Ісус просто сказав: «Іди з миром, віра тебе спасла». І всі навколо дивувалися. Це був урок для інших, що ось, бачте, яку віру жінка мала і отака ситуація сталася.
Ніхто ж тоді не знав, що вона 12 років хворіла. Скоріше всього, коли це все відбулося, вона сама почала розповідати історію про себе. Пізніше, напевне, апостоли з нею ще поговорили, вона ще більше розповіла, і потім вони це все записали.
Далі ми бачимо, що дитина, донька начальника синагоги помирає. Але Господь хотів проявити милосердя і показати силу Свою начальнику синагоги і своїм апостолам. Але бачте, Він не всіх запрошує. Він взяв із собою тільки Петра, Іоанна і Якова, і батьків дитини – начальника синагоги і дружину його. І всі ті, хто спочатку поруч були з Ісусом, вони сумнівалися, вони глузували з Нього, бо дитина вже померла.
Ви розумієте, коли з тебе глузують і не вірять, що ти можеш це зробити, то дуже складно робити щось при цих людях, бо у них немає віри. Ми пам’ятаємо, Господь завжди каже: «По вірі вашій буде вам». А якщо ви не вірите, то що вам буде? То Він сказав: «Вийдіть всі, залиште нас». І їх лишилося, – троє апостолів, батьки, – шестеро людей. І Господь воскресив цю дитину, проявив друге чудо. Розумієте, ми можемо, ну, так абстрактно уявити, що у Ісуса є якийсь заряд Божественної сили на зцілення. Ось Він жінку зцілив і все, Він уже не зможе воскресити дитину. Ні, Він може нас усіх зціляти, Він може мільярди людей зціляти. Він може мільярди планет творити і всіх зціляти. Головне, щоб ми вірили в те, що Він може це зробити. Щоб наше невірство не давало Йому підстав не робити цього. Бо якщо ми не віримо, ми кажемо: «Боже, ну, я прошу Тебе, допоможи, але я сумніваюся, що Ти мені в цьому допоможеш». Ну, як ти сумніваєшся, то так і отримаєш. Але якщо ми віримо, що Господь нам допоможе, що Господь нас зцілить і духовно, і фізично, що Господь нас благословить, то воно так і станеться. Можливо не сьогодні, можливо не завтра, але прийде час і воно так станеться.
Бачите, жінка страждала 12 років, і вона вже відстраждала свої якісь неправильні речі, які вона робила, або ще щось. Ми не можемо сказати чому так сталося. Ми не знаємо про себе, скільки ми повинні страждати фізично чи духовно за наші неправильні вчинки. Але ми знаємо, що ми можемо робити, щоб менше страждати. Ми можемо просити у Бога вибачення, ми можемо робити добрі справи, діла милосердя. Ми можемо з вірою просити у Бога допомоги, і тоді Господь нам допоможе. І тоді, можливо, нам не потрібно буде 12 років страждати. Можливо рік, два, а можливо і місяць, ми цього не знаємо, дорогі браття і сестри, це Божа таємниця.
Але ми знаємо як наблизитися до Бога. Ми знаємо секрети як намагатися жити праведним життям, як бути угодним Богу. Інше питання, чи ми це все виконуємо? Не завжди. Ми попадаємо в різні халепи, в різні ситуації, грішимо. Потім Господь нас врозумляє, наказує нас за наші неправильні вчинки. Потім ми знову просимо, падаємо, встаємо, знову просимо: «Допоможи нам, Боже, цього не робити, допоможи нам не грішити, допоможи, Боже, укріпи нашу віру, щоб вірити, щоб по нашій вірі, яку ми маємо до Тебе, щоб Ти нас зціляв».
Слава Ісусу Христу!
