Кожна людська душа має свій ліміт у Бога – ліміт довіри, ліміт допомоги. Це власні напрацювання, можливо це напрацювання своїх рідних, свого роду.

Але іноді виникають такі життєві обставини, коли власної молитви вже не вистачає щоб отримати допомогу від Бога. Не вистачає чому? Тому що ліміт уже вичерпаний. Наприклад, прийшла хвороба і людині вже потрібно не тільки докладати молитовних зусиль щоб отримати Божу допомогу для зцілення, але й діяти.

У Євангеліє від Матвія (Мт., ХVII:14-23) розповідається, як один чоловік звернувся до апостолів щоб вони помолилися за зцілення його сина, але їх молитви виявилось замало. Тоді батько звернувся до Ісуса. Господь очистив хлопця від демона і вже після навчав апостолів, що злий дух звільняється постом і молитвою. У цьому випадку було замало лише молитовної праці батька, який переживав за свою дитину і тому діяв, шукав допомоги. І ось, Господь Бог по милості своїй зцілює хлопця. І це є приклад того, що нас підіймає до Бога молитва і дія.

Звісно, можна звернутися до інших людей і попросити: «Помолись за мене, зроби це, бо Господь чомусь не чує моїх молитов, не допомагає мені в такий скрутний для мене час». Але можливо це саме та мить, коли людина має зупинитись і запитати: «А що ж я зробив для того, щоб Господь Бог мене почув? Я прошу інших молитися за своє життя, за свої складні життєві обставини, за свої хвороби щоб отримати Божу допомогу. А чи я що-небудь зробив взагалі для того, щоб моя ситуація виправилась, щоб покращилося моє життя?»

Деколи людина забуває, що Господь може очікувати від неї чогось більшого, ніж молитовне прохання про допомогу. Молитовна підтримка інших людей дієва, але Господь Бог потребує, щоб сама людина щось вчинила в своєму житті. Щоб людина щось пообіцяла Богу за Його допомогу і потім виконала свої обіцянки, щоб нарешті молитва була підтверджена дією.

Через дію людина поповнює свій ліміт у Бога. Людина має не тільки просити про допомогу, але і самій щось робити. Потрібно вибудовувати себе. Не очікувати, що хтось допоможе, а працювати над собою, рухатися до Бога, переступаючи через своє «Его», переступаючи через свою недосконалість. Тобто потрібно, щоб в душі не було духовного застою, не було болота. Щоб не бути зацикленості на самому собі, а була відкритість до світу, відкритість до Бога, щоб серце відчуло що і як треба зробити у відповідну мить.