Є в українців улюблена приказка: "Якби ж знав, де впаду, то й соломки підстелив". Вона, як стверджував відомий письменник Остап Вишня, одна з найхарактерніших національних рис українця, риса-мати. «Якби ж знаття, що вона (будівля) впаде, ми б її не сюди, а туди будували," – писав гуморист у творі «Чухраїнці». Отож, якби люди знали хоча б трішки про свою душу, про ті пастки, що чигають на них на невидимому духовному плані, вони б не ускладнювали самі собі життя. Хвора на гординю людина пихата, зарозуміла, переконана у власній вищості над іншими. І не сушили б потім голови, до кого звернутися за порятунком. І не оббивали б пороги психологів, психотерапевтів, екстрасенсів, знахарок, чаклунок і ворожбитів. І цим самим не створювали б собі ще більше проблем. Дуже важливі, життєво необхідні знання я здобув у своїх духовних дослідженнях і згодом пересвідчився, наскільки вони дієві, помічні. Тепер відчуваю потребу поділитися ними. І, дасть Бог, вони потраплять до того, хто їх зараз так потребує. Мало хто знає, що однією з найнебезпечніших пасток для людської душі є гординя. Вона проявляється у самолюбуванні, коли людина переоцінює свої здібності і можливості, зневажає Бога, зверхньо ставиться до людей, вона пихата, зарозуміла, переконана у власній вищості над іншими. Гордовита людина не терпить, коли шанують когось, а не її; ображається, коли на неї звертають мало уваги; дратується, якщо хтось скаже, що вона не права; не прислухається до порад, які дають інші. Натомість полюбляє розповідати про свої заслуги, вихваляється ними, вимагає до себе особливого ставлення й поклоніння. У Святому Писанні про це говориться так: "Достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!" (2Кор.10:18). "Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається – той піднесеться" (Лк.18:14).
Найкрасивіший ангел упав з небес ...
Уперше ми читаємо про гординю в Старому Заповіті, дізнаючись про падіння з небес найдосконалішого ангела Сатанаїла, який заразився цим деструктивним вірусом, впустивши його до свого єства. Він припинив славити Господа, бо забажав слави собі. І спокусив при цьому третю частину ангелів небесних. Лукавлячи, він промовляв до них: "Подивіться, усі ми є такі досконалі. То чому нас не славлять, а вся слава дістається одному Богові?" Так світлий ангел став чорним, тобто сатаною. Пам'ятайте: гординя є першоджерелом усіх гріхів. І по сьогодні цей вірус поширюється в душах людських, поглинаючи світло добра, дароване Творцем. Він є найпідступнішою зброєю проти людського спасіння.
Як вірус гордині проникає в душу?
Як відомо, у тілі людини є безліч вірусів, які при сильній імунній системі перебувають у сплячому стані. Та варто організму послабити захист, як армада вірусів починає атаку на клітинному рівні. Так само і з духовною стороною буття. Тільки людина відходить від Бога - одразу зменшується прилив Божих енергій. Ми непомітно починаємо захворювати, бо захист Божий зменшився через те, наприклад, що ми осудили якусь людину. Осудили, тобто припідняли себе над тією людиною. У своїх очах піднялися, але в Божих - упали. Усе починається з малого, поступово переростаючи у звичку, а пізніше – у ненависть, яку вже важко викоренити зі свого серця. А вона у свою чергу ще більше роздмухує вогонь горделивості в душі. Така людина вже не є адекватна у своїх вчинках, висловлюваннях. Вона вже не бачить нікого, окрім самої себе: "Мені добре, тож рахуйтеся з цим, бо це нормально. Мені погано - ви в цьому винні". А найстрашніше те, що така людина навіть не усвідомлює, у якому важкому душевному стані вона зараз знаходиться. Сказати ж їй про це - значить викликати шквал ненависті до себе. Бо хвора, осліплена гріхом гордині людина не може реально оцінити, що насправді діється навкруги.
Як же правильно повести себе в цій ситуації?
Бог противиться гордим, тому Він зупинив будування Вавилонської вежі, змішав людські мови і розпорошив їх звідти по всій землі. Насамперед потрібна духовна допомога інфікованій людині. Ми ж не можемо сердитися на хворих: їм і так тяжко, бо хвороба намагається зруйнувати їхнє тіло. Так само і духовні хвороби нищать душі людські. Тому маємо бути терплячими й делікатними. "Що ж робити, - скажете ви, - коли людина не спроможна зрозуміти, сприйняти правильно ні слова, ні дії , направлені на корекцію її хворобливого стану?" Тоді робіть це невидимо: тримайте щиру молитву за цю людину, просіть Бога допомогти їй вийти з мороку, у якому вона на даний час знаходиться. Бо що людині неможливо - можливо Богові. Просіть, щоб Його безмежна всезцілююча Любов витіснила з душі цієї людини той смертельний вірус, який укріплює свої позиції, плекаючи людську самозакоханість. Пригадуєте притчу про Вавилонську вежу? Коли люди, у яких була одна мова, надумали створити щось велике. І захотіли побудувати собі місто, а в ньому - величезну вежу заввишки аж до неба, щоб увічнити своє ім'я. Та Господь змішав їхні мови і розпорошив людей звідти по всій землі. Будівництво припинилося, тому що " Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать" (1Петр.5:5б).
Як же, зрештою, запобігти хворобі?
Зрозуміло, що гординя - як величезна гора перед входом у Царство Боже. То щоб самим не захворіти, ми повинні йти дорогою, яку нам заповідав Господь. І в нас є два добрих помічники на цій дорозі - Любов та Прощення. У цій життєвій подорожі стаються іспити - прірви самотності, трясовини відчаю, завали життєвих справ, землетруси та виверження людських емоцій. Але Любов та Прощення допомагає нам не впустити до своєї душі страшний гріх, роблячи нам вакцинацію, щеплення від гордині. Тож стежте за тим, які вчинки ви робите у своєму житті, на яких ідеалах ви його будуєте. Постійно контролюйте себе: які мотиви ваших вчинків, чи не гординя їх нашептала. Це допомагає нам запобігти зараженню духовним вірусом, допомагає нам будуватися на християнських цінностях, центром і джерелом яких є сам Бог.