Щастя – таке коротке слово, але воно вбирає в себе всі людські бажання, мрії, прагнення. У гонитві за щастям люди роблять страшні помилки, за які розплачуються великими стражданнями. І найбільш тяжкі страждання є душевні, бо від них не існує рукотворних ліків. Душевні страждання не можна вилікувати, приймаючи пігулки чи мікстури. Але що неможливо для людини, можливо для Бога. Покаяння – це одне зі знарядь, яке Господь Бог дав для того, щоб людина змогла осягнути світло в своїй душі, щоб залікувати свою душу.

Покаяння – це дуже важкий, але в той же час самий дієвий спосіб досягнути духовної рівноваги. Людині буває складно переступити через себе, визнати свої помилки та звернутися за допомогою до Бога. Але рано чи пізно це все ж таки стається, людина намагається запросити Бога в своє серце, намагається змінити своє життя. Вона починає розуміти, що треба змінювати своє життя, починаючи з себе, починаючи з свого серця і своєї душі.

І тоді людина починає приносити справді щире покаяння Богові. Це вже покаяння не словами, а душею, серцем – справжнє покаяння. І людина отримує очищення. А очищення душі дозволяє в повній мірі осягнути світло Боже, яке є навколо нас. Бо ми знаємо, що Господь Бог, лишивши нас у фізичній формі, не лишив нас духовно. Ми знаємо, що коли Він відходив, піднімався до Небес, Він сказав: «Якщо я не піду, то до вас не прийде Дух Святий».

Ми поєднані з Богом, з Царством Небесним ще великою силою – Духом святим. Тою силою, яка є в Святій Тройці. І людина може осягнути Царство Боже у своєму серці. Може осягнути, якщо вона справді цього буде бажати, якщо вона буде боротися за світло в своїй душі.

Так, це велика праця, велика місія для кожної душі на Землі, бо всі ми приходимо недосконалі. Але ми хочемо вдосконалитися, ми бажаємо отримати світло Боже на Землі, ми бажаємо змінити своє життя, бажаємо бути щасливими. Але людина має зрозуміти, що вона не може бути щасливою сама по собі, бо вона пов'язана з Богом. І якщо людина припиняє цей зв'язок, вона втрачає щастя. Вона втрачає позитивні властивості своєї душі. Але, коли вона все ж таки йде до Бога, вона набуває в собі все більше і більше цих властивостей і стає, не дивлячись ні на які іспити, ні на яку важкість у своєму житті, вона все одно стає щасливою.