У Прощену неділю 26 лютого 2012 року в місті Києві в Кафедральному соборі Преображення Господнього Української Автокефальної Православної Церкви Канонічної єпископ Фастівський Василій звершив святу Божественну літургію, наприкінці якої духовенство і вірні у щирості сердець просили прощення один в одного.

Навчитись прощати людині дуже важливо, наскільки б важко це не було зробити. Так, традиційно напередодні Великого посту, у Прощену неділю, ми промовляємо один до одного: "Прости мені мої вчинки, які завдали тобі болю". А у відповідь ми почуємо: "Бог простить, і я прощаю". Все це робиться для звільнення душі від гріховних провин, щоб увійти в піст зі спокійною душею. Та, на жаль, часто, коли ми це промовляємо, дух гніву, неприязні, образи все ж залишається у душі. Це свідчить про нашу нещирість, небажання або невміння справді простити, і тому ми вимовляємо просто порожні слова.

Ви задумувались коли-небудь, що було б з нами, якби Господь був тільки справедливий? Зробив провину - страждай вічно. Чи змогли б ми так жити? Але ж ми знаємо, що Господь є милосердний. Скільки разів за життя Він нас прощав? Скільки разів через покаяння ми отримували оновлення в Дусі Життя? Безліч. Немає досконалих людей, таких, які не помиляються. Ми робимо багато ганебних вчинків, постійно допускаємо помилки у своєму житті, про які пізніше жалкуємо, або навіть не помічаємо, коли творимо кривду іншим людям. І Господь не відвертається від нас, Він знову протягує долоню спасіння, прощає нас, бо Він любить нас, людей, таких недолугих і нерозумних. Він є прикладом в тому, як ми повинні чинити з ближніми своїми. І ми повинні вчитись прощати, учитись любити, хоч інколи не знаємо, як це правильно робити. А Бог може нам в цьому допомогти, якщо будемо просити Його: "Боже, допоможи мені, не можу простити, Боже, дай мені Любові та Прощення до цієї людини, бо Ти є першоджерело Милосердя, Господи. А цій людині дай, Боже, Любові та Прощення до мене."

Коли людина промовляє це щиро, то й отримує в повній мірі від Бога ці дари, які допомагають нам перебувати в такому жаданому спокої та рівновазі, оновлюючись в Господній силі, виконуючи заповідь, яку дав нам сам Ісус Христос: "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так і ви любіть один одного!" (Ін., 13:34).

Утверджуючи у своєму серці істинні християнські цінності, ми стаємо дітьми Божими і йдемо шляхом спасіння, по якому веде нас сам Господь.